ДУХОВНЕ УЧИЛИЩЕ БАХМУТУ

 

        Благочинними на початку 40-х років 19 століття у Бахмутському повіті були 1-ї частини А. В. Лисенков, 2-ї частини Іоан Гладкий, 3-ї Іоан Вахнін. На початку 60-х років до Благочинія входили А. В. Лисенков, Іоан Вахнін,, Іоан Аврамов.

У Бахмутське Духовне Правління входили священики Іоанн Страхов, Федір Єрмоленко, столоначальник колезький секретар Іван Михайлович Зданевич.

З клопотанням про відкриття у Бахмуті учбового закладу для дітей осіб духовного звання в Святійший Синод в 1840-1841 рр. неодноразово зверталися священики Бахмутського і Словяно-Сербського повітів. Було зібрано пожертвувань 3807 рублів сріблом. 23 червня 1841 року духовно-учбове управління Святійшого Синоду ухвалило рішення відкрити в Бахмуті духовне училище. За ним закріпити Бахмутський, Словяно-Сербський, частину приходів Павлоградського і Олександрівського повітів. При Духовному училищі відкривалася "бурса" для сиріт священиків. У присутності городничого, чиновників, священиків та почесних громадян міста Лисенков з вчітелями склали присягу. При відкритті було пожертвовано 84 рублі.

Вводилися посади доглядача і наставників-наглядачів. 400 рублів виділялося на наймання приватного будинку. Обер-прокурор Синоду генерал-ад'ютант Протасов наказав Бахмутському магістрату представити малюнок фасаду і кошторис на будівництво нового будинку Духовного училища на Соборній площі.

З 1841 р. училище мало назву повітово-приходського, його очолював доглядач. З 1854 р. змінилася назва на Духовне училище, замість 3-х класів стало 3 відділення по 2 роки навчання у кожному. З 1867 р. училищем керувало Правління. З 1891 р. училище стало Окружним. Доглядача та помічника призначали Святійший Синод, обер-прокурор Синоду, викладачів, вихователів (не меш 2-х), економа пансіону (гуртожитку) призначало Правління, З'їзд духовенства повіту або доглядач.

Першими вчітелями були у повітовому училищі Коваленко та М. Сластовников у приходському. Інспектором призначили вихованця Київської Академії Івана Зефірова, третім вчітелем став Ф. Ермоленко, який пропрацював до 1862 р. Додатково було прислано випускника Київської Академії О. Коржанецького. Призначили вчітелями студента семінарії П. Немчінова та з с. Верхнє Г. Бобришева. Інспектор Зефіров скаржився на проблему відвідання учнів вдома, бо квартири були по всьому місту. Помічником інспектора призначили Сластовникова. Посадові оклади доглядача училища, 2 вчітелів вищого відділення становили по 150 р. сріблом на рік, інспектора 57 р., вчителя 1 класа 81 р., 2 та 3-го класів 125 р. На рік загальна платня становила 922 р. Батьки відстаючих учнів платили по 25 рублів за 4 місяці.

Училище мало 4 класи. Два класи належали приходському училищу, два – повітовому училищу. Строк навчання в кожному класі тривав 2 роки. Весь навчальний курс складав 8 років.

У училищі викладалися катехізис з Євангелієм та Апостолом, церковні Статут та співи, мови латинська, грецька, церковно-словянська, російська, священна та російська історії, граматика, арифметика, географія, чистописання, риторика. У 3 відділенняхнизшому, середньому та вищому викладали 5 вчітелів. Загальна кількість годин становила у 1891 році 51 на неділю. Бахмутське училище часто відвідували високі духовні особи та високопосадовці.

До Бахмутських училищ повинні були бути переведені 41 учень з Катеринослава, 24 з Мариуполю віком від 9 до 16 років. Майже всіх учнів утримували батьки. За казенний кошт утримували повних сиріт Арефа та Ювеналія Вишневецьких, Гаврила Липського та Фрола Попоневецького. Лисенков видав указ по округам про складання списків синів священиків та причту з 7 років, наказав привезти їх у Бахмут, але батьки жаліли дітей, не хотіли розлучатися з ними, пояснювали їх неготовністю вчитися, хворобливістю, бідністю батьків. Наприклад, дячки Вандін та Діаковський з с. Василівки Словяносербського повіту домогалися Свідоцтва від Лисенкова на право домашнього навчання дітей. За рік Лисенков видав 30 «відпускних».

Приймали «переростків». Наприклад, у 2 клас 14-літнього Хрисанфа, сина дяка Благовіщенської церкви П. Данилова. Приймали дітей світських осіб та міщан за наявності свідотства про народження, хрещення, щеплення віспи та відсутності «причинних» хвороб. Капітану Бобржецькому пропонувапли за прийом сина внести кошти на утримання училища. Платня за навчання становила 40 р.асигнаціями.

Вперше до духовного училища було прийнято 118 хлопчиків.

Училище розміщалося в двох будинках, викуплених у купця Іванова. Синод доручив у 1841 р. єпископу Іннокентію, щоб було вибрано місце для училища у собора и составлено проект будівель. В 1842 р. архітектору Грязнову сплатили 135 р. Були складені підписні листи духовенства 2 повітів, по яким заборгували 20 священників 269 р. 5 років училище займало 2 будинки Івана Іванова з орендною платнею 550 р. на рік.

 З 1849 року навчалися тільки діти священників. З 1876 р. після відміни рекрутчини кількість іноцерковних учнів зросла до 40%, а платня становила всього 3 р. на рік.

 За перші 50 років до училища вступила 1247, з них світських дітей було 151. Закінчило 1096, вступило до семінарій 458. Кількість учнів коливалася від 76 до 160 на рік.

Бібліотека училища  складалася з 17 видань, 197 примірників, коштували 173 р.  Було 5 примірників латинської та грецької мов Целарія, Шревелія, посібники Філарета, Бантиш-Каменського, Греча, Розанова, Кронсберга, Корнелія Непота, Лящевського, Каченовького, Гедерика, Арсеньєва, Куминського. До складу бібліотеки у 90-ті роки входило чотири відділи: фундаментальна для вчителів (заснована в 1841 році), учнівська (заснована в 1872 році), для дітей сиріт і  для продажу книг. В 1891 році в училищі залишилося тільки дві бібліотеки: фундаментальна та учнівська бібліотеки. Фундаментальна бібліотека нараховувала 320 назв, 675 примірників, 798 томів. Учнівська мала 430 назв, 517 примірників, 643 томи. Бібліотека також виписувала газету для учнів.

Перші роки йшли пошуки варіантів будівництва училища. Лисенков отримав пропозицію поміщика Шахова про придбання будинку штаб-лікаря Сластієвського поблизу собора. Будинок під залізом, флігель, кухня, баня, льодовик вартістю 2000 р. Пожертви по 100 р. зробили поміщики Михайло Шабельський, Михайло Сомов, Василь Депрерадович, Фурсов. За 1843 р. зібрано 880 р.

Вчітель Григорій Іванович Бобришев 1 грудня 1843 р. запропонував на свої кошти збудувати біля вїзду у місто на Катеринославській дорозі деревяний з дубу будинок на камяному фундаменті з гонтовим дахом на 4 класи, залу та бібліотеку, 2 флігелі. Бобришев народився у 1817 р. Вчився у Харківській гімназіїї, викладав у с. Верхне. З 1852 р. Бобришев - доглядач городової лікарні, у 1860 р. став колезьким секретарем.

Одночасно у 50 верстах від Бахмуту у маєтку Шахова почалорся також будівництво будинку для училища.

Синод дав дозвіл Бобришеву, призначено комісію з священиків Івана Страхова, Дмитра та Петра Попових для нагляду за будівництвом. Під час ярмарки було куплено дніпровський ліс, складовано, призначено 2 сторожі. 8 серпня 1845 року Бахмутський магістрат виділив для духовного училища ділянку землі за форштадтом.

 У листопаді 1847 р. інженер шляхів сполучення Хлопонін у присутності городничого, Голови, стряпчого оглянув новий  будинок та склав акт. Заняття почалися у 1848 р.

Проблемою було будівництво гуртожитків за проектом архітектора Закржевського вартістю 6400 р.

У 1854 р. після відвідання училища єпископом Леонідом було надіслано архітектора Савицького, який склав кошторис на 6,1 тис.р. на перебудову будинків. До будівельної комісії увійшли наглядач, інспектор, настоятель Троїцької церкви Вахнін та Благовіщенської Єрмоленко. Перебудова закінчилася у 1860 р. Тимчасово орендувався будинок іудеїв Файвола Шлеймана-Марка Сошкіна. Чергова перебудова будівель училища відбулася у 1871 р. У травні 1876 року на з’їзді духовенства було вирішено побудувати новий будинок для училища, а також будівлю для проживання учнів. Будівництво розпочали ще в 1874 році. Для будівництва додатково в банку Святійшим Синодом була взята позика 30 тисяч рублів. 8 вересня 1880 року будівництво нового будинку Бахмутського чоловічого духовного училища було завершено. Разом з будівлею училища додатково був збудований великий кам’яний сарай, а на протилежному боці вулиці збудували училищну лікарню. В 1881 році на 3-му поверсі будинку Бахмутського чоловічого духовного училища була облаштована Георгіївська церква (церковний дім). У 1885 році для духовного училища побудували лазню з пральнею. У дворі училища був заложений фруктовий сад. Стара дерев’яна будівля училища була перенесена,  її облаштували для проживання вчителів. Новий 3-поверховий будиник відкрив у 1882 р. єпископ Феодосій Макаревський. Було витрачено 8000 р.

Першим доглядачем училища був А. В. Лисенков, призначений за поданням єпископа Інокентія Святійшим Синодом 22 жовтня 1841 р., що характеризувався "по відмінній досвідченості його, здібностям і зразково доброю поведінкою».  Він закінчив Катеринославську духовну семінарію у 1829 р., був благочинним 1 Бахмутського округу у 1838 - 1846 та 1855-1870 рр. На пенсії з 1872 р., мав річне утримання 400 рублів. Викладав Закон божий ще у повітовому народному училищі, що стало причиною відмови у церковній пенсії за 30-річну службу. Лисенков мав нагороди: скуфію, камілавку, палицю, наперсний хрест, ордени Ганни 2 та 3 ступенів, наперстний хрест на Володимирській стрічці та медаль на Андріївській стрічці. Мешкав у одноповерховому будинку біля Благовіщенської церкви. Після ревізії Миропольського 1869 року було визнано за доцільне піти Лисенкову у відставку, бо він був зрідка в училищі, приймав рішення поволі, не мав тяги до педагогіки і не викладав предметів. Зосереджувався на господарських питаннях, був настоятелем Троїцького собору. Мав місце конфлікт з вчітелем співів  священиком Ф. Вартмінським у 1868 р., коли Лисенков під час занять сказав, що «вчітель не вміє навчати, а учні співають як жуки».

 

Благовещенская церковь

У 1872-75 рр. доглядачем училища був кандидат богослівя Федір Сергійович Руднєв. Він закінчив Тульську семінарію, Київську академію, викладав у Катеринославській семінарії. Оклад становив 900 р., на квартиру 200 р. Викладав Священну історію. Відзначався тактовностю, діяльністю, досвідом викладача, терплячостю. З причини самовільного відвідання священниками Шумовим та Корольовим квартир учнів виник конфлікт, який, можливо, змусив Руднєва перевестися у Ростов на Дону священником. Ревізор Миропольський у 1875 р. порекомендував інспектору Біянковському вивчити досвід роботи Руднєва як акуратного та вимогливого керівника.

Кандидат богослівя Федір Іванович Россинський був сином священника з Чернігівщини. Закінчив Київську семінарію та Московську Академію. Викладав грецьку мову у Катеринославській семінарії. Доглядачем Бахмутського училища був 9 років, нагороджений орденами Св. Станіслава та Св. Ганни. Мав посадовий оклад 1100 р. та квартиру за 200 р. Дуже критично оцінював стан учбово-навчальної роботи, вводив новації. Училище мало пансіон для 128 учнів. Святійший Синод визнав Бахмутське училище найкращим у  єпархії. Тому Рассинський був призначений доглядачем Катеринославського училища.

Статський радник Автоном Степанович Степанов з посади доглядача Катеринославського училища був призначений доглядачем Бахмутського у 1884 р. Народився у сімї дяка Воронезької губернії, закінчив Воронезьку семінарію та Київську Академію, кандидат богослівя. З 1861 до 1871 рр. вчітель Катерингославського училища, з 1871 - доглядач. Мав орден Св. Станіслава. У Катеринославі сталася розтрата 11 тис.р., тому Синод визнав винним Степанова та позбавив його через півроку духовної посади.

У 1886 р. доглядачем було призначено Івана Васильовича Ушацького, сина дяка на Полтавщині, він закінчив Полтавську семінарію та Київську Академію. З званнями кандидата богослівя та магістра у 1875 р. призначений вчителем грецької та російської мов Катеринославської семінарії. Був членом Комітетів педагогічного, училищного, санітарного, редактором «Єпархіального вісника», цензором, діячем Кирило-Мефодієвського Братства. На посаді доглядача Бахмутського училища отримав ордени Св. Станіслава та Ганни. До його новацій у училищі відносилися вечірні заняття з наставниками класів, придбано спортивні снаряди та відновлені заняття 2 години на неділю фізкультурою. Було відведено приміщення для занять хоровими співами, зустрічей з рідними, ігор у змовий час, читання книг. Високий рівень учбово-виховної роботи відзначали ревізори Миропольський та Монастирьов. Саме за ініціативи та підтримки Ушацького О. Бутовський написав унікальний для того часу «Нарис історії Бахмутського духовного училища». Зїзд духовництва повіту у листопаді 1890 р. підтримав ідею написати історію училища. Рік над книгою працював О. Бутовський, який використав архів закладу. 19 листопада 1891 р. училище відзначило 50-ліття.

Другими особами за посадою у училищі були інспектори або помічники доглядача.

Зєфіров Іван Андрійович був інспектором у 1841-42 рр., викладав грецьку мову, Священну історію, арифметику, співи. Переведений вчітелем математики Подольської семінарії.

Коржевський Олександр Васильович закінчів Київську Академію, син проієрея Мінської губернії. Працював у 1842-43 рр., викладав латину та географію. Дуже хворів головними болями та гемороєм, просив відпустку на  лікування до Петербургу, втрачав свідомість і помер.

Біантовський Іван Іванович був з корінних дворян Херсонщини, студент Катеринославської семінарії,  працюв з 1843 до 1878 рр. Помер у 1883 р. Мав оклад у 600 р., 75 квартирних. Дослужився за 39 років до чину надвірного радника, мав ордени Станіслава та Володимира, медаль Кримської війни. Відзначався строгим відношенням до учнів. «Знаходячись у тіні, був головною пружиною всього училищного механізму», втілював світле й темне «глухого часу». Його порівнювали зі стихійною силою, оптичним склом порядків часу. Вчиняв з учнями жорстоко, використовував часто тілесні покарання учнів, які від того тікали з училища. Викладав латину, географію, Катехізис, Апостол.

 Бєляєв Михайло Іванович був призначений у 1878 р. і працював до 1884 р. Син дячка Вологодської губернії, кандидат Київської Академії. Відзначався спокійним, доброзичливим відношенням до учнів. Коли померла дружина, перевівся доглядачем училища у Уральськ.

Попов Федір Костянтинович був призначений у 1884 р. з посади викладача грецької та єврейської мов Катеринославського училища. Був сином псаломника Смоленської губернії. Закінчів Київську Академію кандидатом богослівя, з 1879 року працював у Катеринославі. Під час відсторонення доглядача Степанова заміщав його. У 1886 р. звільнений з Бахмутського училища і переведений вчителем Кашинського училища Тверської губернії. Мав гострий темперамент, добре знав класичні мови і викладав їх цікаво.

Страховський Дмитро Опанасович був сином дяка Чернігівської губернії, закінчив Київську семінарію, Київську  та Московську Академії, мав ступінь кандидата богослівя. Працював у Катеринославі і призначений у Бахмут у 1886 р. Добре та рівно ставився до учнів, допомогав їм під час занять, не зловживав покараннями. Переведений інспектором Катеринославського єпархіального жіночого училища. Друкував богословські статті у «Єпархіальному віснику».

 З 1893 р. помічником доглядача єпископ Августин призначив Амнеподиста Дородніцина. Олексій (у миру Дородніцин Амнеподіст Якович) народився 2.11.1859 р. в сім'ї дячка с. Успенське Славяносербського повіту Катерінославської губ. Закінчив Катерінославську Духовну семінарію, в 1885 Московську Духовну академію із ступенем кандидата богослів'я. З 1896 викладач Херсонського Духовного училища, з 1890 призначений місіонером проти штундистів в м. Херсоні. У 1891 захистив дисертацію на ступінь магістра. У 1892 став помічником доглядача Бахмутського Духовного училища, з 1894 — Катерінославським єпархіальним місіонером. У 1901 переведений до Чернігова викладачем Духовної семінарії. Овдовівши, в 1902 р. прийняв постриження і рукопокладений в ієромонаха. Призначений інспектором Ставропольської Духовної семінарії, в 1903 зведений у сан архімандрита і призначений ректором Литовської Духовної семінарії. 30 травня 1904 хіротонисаний в єпископа Сумського, вікарія Харківської єпархії. З липня 1905 — єпископ Елісаветградський, вікарій Херсонської єпархії, з серпня єпископ Чистопольський, перший вікарій Казанської єпархії і ректор Казанської Духовної академії. За твір «Матеріали для історії релігійно-раціоналістичного руху на півдні Росії в 2-у половині XIX сторіччя» в 1910 р. йому був присуджений ступінь доктора церковної історії. У 1912 р. призначений єпископом Саратовським і Царіцинським, де повів боротьбу з псевдовченням ієромонаха Іліодора (Труфанова). 30 липня 1914 р. переведений на Володимирську і Суздальську кафедру в сані архієпископа. Особливу турботу проявляв про вдів і сиріт духівництвом.

У 1913 опублікував одну з найвідоміших своїх робіт «Мораль Талмуду», яка зробила його ім'я вельми поважним в середовищі російських патріотів. Неупередженою мовою академічного ученого з використанням справжніх джерел він проаналізував моральні норми Талмуду, показав його фундаментальну антихристиянську спрямованість. Вітав Ніжньогородську Всеросійську Нараду уповноважених монархічних організацій і правих діячів 26—28 дистопада 1915 р. і прислав свою доповідь. У телеграмі владика писав: «Посилаю мій привіт і благословения монархічному з'їзду і благатиму Бога, щоб Він благословив успіхом заняття з'їзду на славу Св. Церкви, на благо Батьківщини і на радість нашому улюбленому Монархові». Навесні 1917 р. з'їздом духівництва єпархії знятий за «деспотичне управління» єпархією і «зухвале поводження з духівництвом». Через близькість до Г. Ю. Распутіна його не намагалися захистити члени Св. Синоду, іншу кафедру йому не запропонували. У 1918 р. виїхав на батьківщину в Катерінославську єпархію. Потім оселився в Києво-Печерській Лаврі і почав боротьбу проти митр. Володимира (Богоявленського), претендуючи на Київську кафедру. За ці дії після мученицької кончини митр. Володимира був відставлений. Як писав митр. Мануїл (Лемешівський) Олексій «робив спробу захопити церковну владу на Україні і оголосити автокефалію, але інтрига не вдалася». Митрополитом Київським був вибраний Антоній (Храповіцький). Помер Дородніцин в 1919 р. від паралічу серця у маленькому монастирі у Новоросійську. Відспівував його єп. Євлогій (Георгіївський), який в своїх спогадах описав обставини його поховання.

 

В 1890-1891 роках в духовному училищі навчався 131 учень.

Училище постійно відвідували ієрархи церкви та високопосадовці. На початку вересня 1851 р. училище ревізував єпископ Катеринославський та Херсонський Леонід, який наказав ремонтувати будівлі, встановив обовязкову явку учнів на навчання 1 вересня та штраф з батьків, відлучив від викладання священника Г.Попова за пропуски занять.

2 жовтня 1856 р. училище відвідав член Святійшого Синоду архиєпископ Таврійський та Херсонський Інокентій, який нагородив з кожного класу викладача та 2 кращіх семінариста грошима.

7 червня 1865 р. училище відвідав архиєпископ Катеринославський та Таганрогський Платон, екзаменував учнів, 15 нагородив книгами з дарчими написами.

8 вересня 1880 р. єпископ Катеринославський і Таганрозький Феодосій Макаревський освятив новий будинок та домову церкву училища, був присутнім на XXII зїзді повітового духовництва.

У березні 1884 р. Бахмутське училище вітало Катеринославського губернатора князя Долгорукого, який пройшовся класами, був у церкві, привітав викладачів та учнів.

5-7 жовтня 1885 р єпископ Катеринославський Серапіон відслужив Літургію у Троїцькому соборі та всенощну у церкві училища. Він оглянув приміщення, запропонував збудувати свою хлібопекарню. У 1888 р. Серапіон знову відвідав училище у травневе свято Вознесіння господнього, відслужив Літургії у церкві духовного училища та Соборі. Учням за добре навчання роздав релігійну літературу, начальнику училища порадив збудувати лікарню.

 

Свято-Троицкий собор

 

Відомо про відвідання училища єпископом Агапітом у вересні 1901 р., про що зберігся Звіт.

Доглядачем училища в 1906-11 рр. був Олексій Баженов.

Він народився 21 травня 1872 року в Севастополі. Був наглядачем в Таврійській духовній семінарії. У 1898 р. вступив в Московську духовну академію, перевівся в Санкт-Петербурзьку, в 1902 р. був рукопокладений в ієромонахи. Отримавши ступінь кандидата богослів'я, Олексій викладав літургіку, гомілетику і церковну історію в Псковській духовній семінарії. З 11 березня 1900 року під час навчання в академії прийняв чернечий постриг. Послідовно призначався  в Рязанське духовне училище, духовну семінарію Благовіщенську, Бахмутське духовне училище в 1906-11 рр. 22 липня 1911 року був зведений в сан архімандрита і призначений ректором Чернігівської духовної семінарії.

 

У 1912 році в духовному училищі працювали настоятель Драчов Микола Васильович, помічник наглядача статський радник Є. К. Червінський, старший вчитель (географія, природознавство, арифметика) статський радник П. С. Леонардов, вчитель грецької мови, історії та церковнослов’янської мови І. А. Германіді, латини і географії  А. Д. Студзентський, російської мови М. О. Орлов, вчитель креслення, мистецтв  В. І. Крамаренко, вчитель музики М. В. Полтавцев, церковні співи та чистописання викладав М. М. Теодорович, гімнастику викладав О. Я. Духинський. В училищі працювало 4 наглядачі (класні керівники). До Правління училища входили священики П. Курілов, С. Соболєв, С. Стефанов, купець 2-ї гільдії Чепурковський Олександр Антонович.

 

Серед випускників того часу Феодосьєв Микола Андрійович, що народився 1 лютого 1893 р. у с. Зайцево-Микитівка. У 1907 р. закінчив Бахмутськоє духовне училище. Його батько протоієрей Андрій Олександрович Феодосьєв (народився у 1862 р., закінчив духовну семінарію, священик з 1888 р.) правив службу у 1913 р. у храмі Зайцево-Микитівка. У 1913 році Миколай закінчив Катерінославську духовну семінарію і призначений псаломщиком Олександро-Невської церкви селища Ртутна копальня - Микитівка. У липні 1921 р. рукопокладений в священики і призначений на прихід в с. Ряджене Таганрозького округу, Ростовської області. У 1943 р. пострижений в чернецтво із зведенням в сан архімандрита, призначений настоятелем Никольської церкви м. Таганрогу. Репресований двічі: у 1929 р. відбував покарання на роботах на Біломорканалі і після війни. У 1956 р. реабілітований. З 1956 р. - настоятель Полтавского Свято-Макарівського кафедрального собору. 3 квітня 1960 р. хіротонісан єпископом Миколаєм Чебоксарським і Чуваським. У 1971 р. зведений в сан архієпископа. Після тривалої хвороби помер 22 вересня 1972 року. Похований на міському кладовищі м. Таганрога. Мав праці: Промова при призначенні його в єпископи. "ЖМП" 1960 № 5, с. 31-33.

 

Прикладом видатного вихованця може служити український поет М. Ф. Чернявський. Він народився 3 січня 1868 року в селі Шахівка Бахмутського повіту. Його батько був дяком у Шахівці, потім дяком в селі Новобожедарівка Слов’яно-Сербського повіту. В 1878 році Миколу віддали вчитися до духовного училища Бахмуту, яке він закінчив в 1883 році. М.Ф. Чернявський вступив до Катеринославської духовної семінарії, яку закінчив у 1889 році.  Чернявський повертається до Бахмуту і вступає в духовне училище вчителем церковних співів і музики. В автобіографії, написаній 2 листопада 1906 року в Херсоні, Чернявський згадує: «я став на вчителя в Бахмутській духовній школі i покинув цю службу аж у 1901 році».

У Бахмуті Чернявський випустив свої перші поетичні збірки: «Пісні кохання» (1895, Харків) і «Донецькі сонети» (1898, Бахмут), а також видав збірку, присвячену пам’яті видатного українського письменника П. Куліша, який помер 2 лютого 1897 року.

Чернявський М.Ф. підтримував зв’язки із дружиною П. Куліша, Л. Українкою, М. Вовчок, М. Стефаником, С. Єфремовим, В. Винниченком, з 1900 року листувався з М. М. Коцюбинським.

Як поет М.Ф. Чернявський погано вписувався в етичне середовище Бахмутського духівництва, бо воно гнітило його «своєю задушливою атмосферою». Тому в 1901 році він залишає службу в духовній школі Бахмуту і на запрошення М.М. Коцюбинського приймає рішення про переїзд до м. Чернігова, де працює статистиком у оцінювачно-статистичному бюро Чернігівського земства. Напередодні свого від’їзду до Чернігова М. Ф. Чернявський та його дружина Софія Василівна (дочка викладача Смирнитського) стали одними із засновників музично-драматичного Товариства Бахмуту.

М.Ф. Чернявський був знайомий з багатьма майбутніми діячами української революції та Центральної Ради (ЦР). Одним з них був Олександр Лотоцький, випускник духовної академії, міністр віросповідань Центральної Ради. Саме він проголосив автокефалію української православної церкви (УПЦ), був у складі уряду країни в Празі та Варшаві. Існують листи поета до С. Єфремова, В. Винниченка, М. Шаповала.

З квітня 1903 року М.Ф. Чернявський почав працювати у Херсоні. У листопаді 1904 року на черговому земському зібранні його призначили секретарем. У Херсонському земстві М. Ф. Чернявський пропрацював з 1903 до 1919 року. Серед видатних постатей України, з якими спілкувався Чернявський, був і Сергій Єфремов (академік ВУАН). З ним познайомився завдяки М. Коцюбинському.

З початком революції 1917 року Микола Федорович приймає активну участь у випусках «Вісника Товариства «Українська хата», друкує численні статті. Після встановлення радянської влади деякий час викладає у педагогічному інституті. Участь у «Просвіті» та «Українській хаті» відгукнулися арештами ДПУ в 1925, 1929 роках. М.Ф. Чернявський змушений був каятися перед чекістами, що «не оцінив велике значення праць В.І. Леніна».

Як писалося у двотомному виданні творів письменника (Київ, «Дніпро», 1966 р.), «…відірваність від культурних центрів і тогочасного культурного життя негативно позначилась на письменницькій долі Миколи Чернявського». Автор передмови двотомника В. Костенко написав про «розквіт видання творів письменника за радянських часів» (навіть 10-томне видання 1927 року), але ані слова про арешти кінця 20-х років, ув’язнення і розстріл Миколи Федоровича у Херсонській тюрмі в 1937 році... В 1966 році писалося, що письменник «помер у 1946 році».

 

У Бахмутському духовному училищі перетнулися шляхи М. Чернявського та викладача, випускника Київської духовної академії, кандидата богословських наук Євмена Йосиповича Сицинського. Він народився у сім’ї священика в 1859 році в с. Мазники Летичівського повіту Подільської губернії. Закінчив у Кам’янець-Подільську духовне училище та духовну семінарію. Під час навчання в Києві він перебував під впливом відомого історика В. Антоновича. В 1885-1889 роках Сицинський був викладачем Бахмутського училища. Потім повернувся до Кам’янець-Подільська, прийняв сан священика Олександро-Невського собору. З 1890 року він секретар єпархіального історико-архівного комітету, потім голова історико-архівного товариства. Був редактором «Єпархіальних відомостей», праць товариства, журналу «Православна Подолія». Заснував другий після Одеси краєзнавчий музей у 1900 році, був його директором, з 1922 року працював науковим співробітником. Сицинський виявив понад 2 тисячі археологічних пам’яток Подільської губернії, видав понад 180 праць-монографій, статей. Підчас Директорії був деканом богословського факультету в Українському університеті, куди його запросив ректор І. Огієнко. Як діяча «Просвіти» Є. Й. Сицинського постійно звільняли з роботи, репресували. В 1929 році ДПУ заарештувало 70-річного вченого за участь у т.з. «Спілці визволення України». Сицинський просидів у тюрмі 8 місяців. Потім він працював 3 роки у Києво-Печерському музеї. За цей час його будинок було конфісковано, бібліотеку розкрадено. Після арешту у 1937 році він помер у тюрмі у віці 78 років.

 

З 1905 по 1909 рік у Бахмутському духовному училищі вчився видатний український співак Іван Сергійович Паторжинський. Він народився 3 березня 1896 року в с. Свистуново-Петровське Олександрівського повіту Катеринославської губернії в сім’ї сільського священика. Після закінчення Бахмутської духовної школи продовжив навчання в Катеринославській духовній семінарії. В часи радянської влади співаку І.С. Паторжинському було присвоєне звання народного артиста СРСР.

 

Після жовтневого перевороту 1917 року Бахмутське духовне училище було закрите. У його приміщенні була відкрита Донецька губернська партійна школа. За спогадами 1 секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова (часопис «Знамя», 1988 р.) у цій совпартшколі він познайомився у 1922-23 рр. з викладачкою Н. П. Кухарчук, своєю другою дружиною. Під час роботи у підпіллі у часи кайзерівської окупації у 1918 р. вона дивом вижила з під розстрілу.

В період німецької окупації у 1943 р. будинки Духовного училища були спалені.

 

Сергій Татаринов, доктор філософії

Надія Тутова, архівіст