Бахмутские потешные

Боже Добрый, Ты внемли,

Помоги учиться с детства,

Стать достойным мне наследства

Древних витязей земли.

 

Сьогодні забута постать А. О. Луцкевича, який народився у 1846 році, працював у Полтавській губернії інспектором народних училищ.

Опікун Одеського навчального Округу граф О. О. Мусін-Пушкін перевів 1 березня 1906 року Луцкевича до Одеси інспектором народних училищ градоначальства.

 Невдовзі виник конфлікт Луцкевича з одеськими лібералами на ґрунті його боротьби з революцією у училищах.

Міністерство освіти переводить А. О. Луцкевича у 1907 році  до Бахмуту.

8 січня 1908 року цар Микола наказав ввести в училищах заняття з військового строю та гімнастики.

За підтримки Катеринославського губернатора Клібенберга навесні 1909 року статський радник Антіох Луцкевич став готувати найбідніших учнів Реального училища, це був 1 клас Сокольнічої гімнастики у Росії.

5 травня клас став носити імя цесаревича Олексія, цар Микола надіслав телеграму через військового міністра - «щіро дякую Луцкевичу за чудовий почин і що зрозумів і привів у дію мою думку».

У своєму розпорядженні А. О. Лцкевич писав: «Ввиду того что в течение длинных летних каникул ученики народных училищ, находясь без всякого надзора и будучи предоставлены самим себе, часто проводят время в непристойных шалостях, я нашел полезным и необходимым учредить во дворе начального училища… на все каникулярное время по утрам на открытом воздухе под личным моим руководством и наблюдением ежедневные занятия военным строем и гимнастикой, а также военные прогулки в близлежащие окрестности, для чего приглашаю всех свободных от домашних и других работ учеников… непременно являться на означенные занятия».

  Луцкевич організував паради вихованців у Бахмуті на честь іменин цариці Олександри Федорівни та на свято Георгія Переможця, але стикнувся з протидією земства, небажанням фінансування 1 класу.

15 січня 1910 року А. О. Луцкевича та учнів цар викликав до Петербургу, для поїздки на огляд «сокольничої гімнастики» в Царське Село.  Дума виділила на оплату проїзду  учнів 1865 рублів, вчителям і сторожам, що супроводжували в поїздці - 250 рублів, на підготовку гімнастики і маршування -190 рублів.

Планувалося подати з Воронежу 8 пульманівських вагонів, але гроші 1500 рб. передали Луцкевичу на вокзалі.

Хліб-сіль царю Миколі II перед початком огляду 22 травня 1910 року вручив Голова В. І. Першин. Луцкевич отримав чин дійсного статського радника (генерал-майора).

У Бахмутській Думі на честь цієї події було встановлено біломармурову дошку з золотим написом…

У статті «Юные разведчики» у  газеті «Царскосельское дело» (23 липня 1910 р.) було підкреслено: «Все почувствовали, что почин Луцкевича - благой почин, что ему надо помочь, что это единственный и верный путь к подготовке хорошего солдата... И вот ежедневно телеграф стал приносить известия, что по всем уголкам нашего необъятного Отечества возникают потешные полки... и повсюду они находят сочувствие широких кругов населения и материальную поддержку».

 Світлини царського огляду було надруковано у газеті  «Новое время».

 Луцкевич був щирим монархістом, консерватором. Коли у 1910 р.  для боротьби з  епідемією холери прибув лікар з Харкова, то інспектор народних училищ вимагав  у нього  довідку благонадійності, після чого дозволив огляд учнів.  

  Для А. Луцкевича поїздка в Царське Село закінчилася трагічно.

 По Бахмуту пішли плітки про аварію потягу та загибель 40 дітей, юрма батьків увірвалася до дружини Луцкевича, потім виникла плітка про гроші, нібито видані царем особисто дітям (цар вручив по срібному рублю 1910 року з застібкою). Звинувачували Луцкевича, що він збирав з батьків по 14 рублів.

На зворотньому шляху з вихованці відвідали за сприяння військового міністра Сухомлинова визначні  місця Москви.

Луцкевич продовжував заняття, у лютому 1911 року зустрівся з імператором Миколою, але влітку 1911 року у Царське Село замість Луцкевича поїхали інші.

На захист Луцкевича виступила впливові російські газети «Русское слово» та «Русское знамя». Вони надрукували листи протесту гласного Думи В. В. Ліпчая, що Луцкевич за свої кошти шив навіть чобітки, кітелі та кашкети.

Міністерська комісія у кінці 1911 року звинуватила Луцкевича, що він за рахунок казенних установ з 1906 по 1909 роки розсилав свої брошури про методику військового навчання та видатні історичні постаті Росії.

А. О. Луцкевич  написав автобіографічний нарис «Бахмутские потешные» (Бахмут, типография И. Х. Новикова, 1912 г.), один примірник якого зберігається у фондах Російської державної бібліотеки у  Москві.

 У квітні 1912 р. Бахмутська  Дума, пославшись на те, що учні А. Луцкевича їздили до Петербургу у 1910 р., що грошей нема, що треба «ліквідовувати наслідки повені…» відмовила у повій поїздці. «Заседание носило семейный характер,  спорили, препирались, пререкались, вспоминали о делах семейных… чувствовали себя как дома», - писала газета «Бахмутский листок».

 Бурхливо реагував прибічник Луцкевича гласний В. В. Ліпчай. Купці Н. Міленко і Апаренко (мітив на місце Першина…)  чомусь згадували свої будинки у Харкові та Таганрозі…), Штукарев сказав: «они думают, что они у себя в лавке». Грошей «потєшним» не дали…

У квітні 1912 р. Луцкевич пішов у відпустку та покинув посаду інспектора народних училищ.

   Влітку 1912 року А. О. Луцкевич передчасно помер.

 

 

 РГИА, ф. 1278,оп.2,д. 1232.Дело о рассмотрении гос. Думой вопроса об отпуске средств Реальному училищу Бахмута.

«Русское знамя» , 1910, 29 июня.

«Русская речь», 1910, 20 июня.

Вестник Русского собрания.10 марта 1911.

Сергей Татаринов